Володимир Епіфанцев: «Я веду відкритий і вільний спосіб життя, не ховаюся, не хитрю»

13 червня на відеосервісі START відбулася прем’єра багатосерійного проекту «У клітці» — реалістичного, безкомпромісного, жорсткого, як у нас зазвичай не знімають. Ми поговорили з Володимиром Епіфанцевим, який зіграв у серіалі одного з головних героїв, колишнього чемпіона з боїв без правил, про російському кіно, внутрішньої волі і акторських техніках як досвіді трансмедитации.Володимир, що спільного у вас з вашим героєм «В клітці»?Він абсолютно такий же, як я, один в один, і в той же час чужий мені персонаж. Саме так кожна людина на землі усвідомлює себе в просторі цього нестерпного буття. Кожен з нас грає якусь роль у цьому житті. І не одну. Найчастіше їх роздають нам життєві обставини, і ці ролі затягують нас у самі дурні і одноманітні картинки життя. Напевно, я не зміг би зіграти ні одну з ролей, якщо не знайшов у ній психологічного синоніму до свого життя. Чуже для мене в цій ролі, як і в будь-який інший, — це марні старання героя впливати на оточуючих або, ще гірше, на своїх близьких. Чуже — тому, що бажання впливати позбавляє людину здатності взаємодіяти. По суті, позбавляє чарівництва життя. Тому практично всі персонажі, яких я граю в кіно, для мене духовні виродки. Я намагаюся максимально продемонструвати своєю грою, щоб у глядача викликати огиду до самих себе. Іноді мені це вдається.Чому вам дають ролі духовних виродків?Персонажі будь-якого кіно — духовні виродки. Але в гарному кіно ми бачимо шлях від сліпого потворності до усвідомлення. Як, наприклад, це відбувається з персонажем Джуда Лоу в серіалі «Молодий тато». Таких ролей в цій країні немає ні в кого. Тут не знімають таке кіно. Ну якщо образ папи римського у виконанні Джуда Лоу — це цілий світ, то мої персонажі — просто гвинтики серіального бізнесу. Фотографія: Георгій Кардава Володимир Єпіфанцев (на Володимира: бомбер, футболка, все – Grunge John Orchestra, черевики Principe di Bologna. В кадрі робота «Віра Надія Любов», автор Pichiavo)