День Якова 5 листопада: історія та традиції свята

У понеділок, 5 листопада, православна церква згадує апостола від 70-ти Якова, брата Господнього по плоті (23 жовтня – дата за старим стилем). Також у цей день відзначається народне свято День Якова.

День Якова 5 листопада: історія життя святого

Є різні версії походження цього прізвиська. Прийнято вважати, що Яків двоюрідний брат Ісуса Христа. Згідно з іншою версією він доводиться сином Йосипу, який народився ще до його заручин з Дівою Марією. 

Достеменно історія життя святого мало відома. Він згадується лише в кількох посланнях і діяннях, вже будучи визнаним апостолом. Відповідно до біблійних книг, Яків повірив в Ісуса Христа тільки після його смерті і подальшого воскресіння. Святий відомий як апостол від 70-ти та 1-й єпископ Єрусалиму. Смерть його була болісною. У 62 (63) році Якова скинули з ганку Єрусалимського храму і забили камінням юдеї.

День Якова 5 листопада: традиції і обряди свята

Раніше наші пращури називали цей день Гужники. З часів Київської Русі апостол Яків вважається покровителем чоловічої роботи, до якої належала лагодження кінської збруї або виготовлення гужі. Гуж – це частина кінської упряжі, яка виконує дуже важливу функцію.

Крім того, на Якова не тільки чинили кінну збрую, але і валяли валянки, займалися теслярськими, залізними та столярними справами. А молоді дівчата ходили по хатах і поглядали, чим займаються хлопці. Якщо молодий чоловік трудився, це означало, що він стане добрим і працьовитим, а якщо спав, то краще не пов’язувати з таким життя.

При цьому народ намагався закінчити заготівлю дров на зиму. Люди знали, що якщо встигнути зробити це вчасно, то в домі завжди буде тепло.

Традиційно в цей день слов’яни грали в так звані бджолині ігри — наслідувати дзижчання бджіл та їли мед. Говорили, що чим більше меду з’їсть господар, і чим голосніше буде дзижчати, тим більше меду вдасться зібрати наступного літа.

Ще на свято селяни «загодовували» землю. Розкидали по полях залишки пирога з Казанської осінньої, щоб привернути таким чином птахів. Наші предки вірили, що спів і ситне їх цвірінькання потішає землю, і вона потім радує щедрим урожаєм.