«Я поля закоханим постелю — нехай співають у сні й наяву» — балада про кохання Володимира Висоцького

Дякую за чудовий вірш. Захват. Геній.

Коли вода Всесвітнього потопу

Повернулася знову в межі берегів,

З піни минає потоку

На сушу тихо вибралася Любов

—І розчинилася в повітрі до терміну,

А терміну було — сорок сороків…

І диваки — ще такі є

—Вдихають на повні груди цю суміш,

І ні нагород не чекають, ні покарання,

І, думаючи, що дихають просто так,

—Вони раптово потрапляють у такт

Такого ж нерівного дыханья.

Тільки почуттю, немов кораблю,

Довго залишатися на плаву,

Перш ніж дізнатися, що «я люблю»

—Те ж, що «дихаю» або «живу»!

І багато буде мандрівок і поневірянь:

Країна Любові — велика країна!

І з лицарів своїх — для випробувань

—Все суворіше стане питати вона:

Потребує розлук та відстані,

Позбавить спокою, відпочинку і сну…

Але назад безумців не вернути,

Вони вже згодні заплатити

За будь-яку ціну — і життям б ризикнули,

—Щоб не дати порвати, щоб зберегти

Чарівну невидиму нитку,

Яку між ними протягнули.

Свіжий вітер обраних п’янив,

З ніг збивав, з мертвих воскресив,

Тому що, якщо не любив

—Значить, і не жив, і не дихав!

Але багатьох, захлебнувшихся любов’ю,

Не докричишься — скільки не клич…

Їм рахунок ведуть поголос і пустослів’я,

Але цей рахунок замішаний на крові…

А ми поставимо свічки в головах

Загиблих від небаченої любові…

Їх голосам — завжди зливатися в такт,

І душам їх дано бродити в квітах,

І вічністю дихати в одне дихання,

І зустрітися — з зітханням на вустах

—На тендітних переправах і мостах,

вузьких перехрестях світобудови.

Я поля закоханим постелю

—Нехай співають у сні й наяву!..

Я дихаю, і значить — я люблю!

Я люблю, і значить — я живу!

Ст. Висоцький, 1975