Сергій Полунін: «Я завжди хотів бути дитиною»

15 жовтня в «КРОКУС СІТІ ХОЛІ» відбудеться прем’єра шоу satori з участю самого відомого танцівника сучасності — Сергія Полуніна. Поза сценою Сергій — скромна людина, але амбіцій не приховує. Його місія — зрівняти гонорари колег з гонорарами футболістів і навчити нас ходити на танцювальне шоу як на свято.Сергій, три роки тому BBC зняла документальний фільм про ваше життя, а статей про вас написано стільки, що, якщо їх зібрати разом, можна видати вашу біографію в десяти томах. Ви взагалі читаєте, що про вас пишуть?Ніколи! Коли даєш інтерв’ю, ти говориш про те, що думаєш і відчуваєш зараз, і читати це місяць вже неактуально. Ну і я хочу взагалі від себе відійти — не думати про те, що я кажу, не дивитися, які фотографії виходять. Тут, у студії, в ході робочого процесу можна, а потім вже починається нарцисизм. Для артиста це велика спокуса, бо ти сам — продукт, який ти пропонуєш. Але дуже часто люди моєї професії так захоплюються собою, що це вже нездорово.Так можна і в дзеркало перестати виглядати.Для артиста балету дзеркало — штука професійна. Проблема в тому, що це починається як професійна необхідність, а потім ти не можеш відірватися, бо дев’ять років, поки вчився в балетній школі, кожен день дивився в дзеркало. У школі це добре. Дивлячись на своє відображення, ти перевіряєш лінію, дивишся, щоб лікоть не висів, тягнеш коліно. А потім ти приходиш в театр, і там теж дзеркала. А це вже погано. Тому що до цього моменту ти вже повинен відчувати зсередини. Або так, або потрібно працювати з учителем, якому ти довіряєш. Я завжди покладаюся на свої почуття. Дзеркало для мене — це щось фальшиве. Мені воно не потрібно.І все-таки, це неприйняття дзеркал або того, що ви там бачите? Ви собі взагалі подобаєтеся?У різні моменти життя по-різному. До двадцяти трьох — двадцяти чотирьох я взагалі не любив на себе дивитися. Те, ким я відчував себе, було краще того, кого я бачив.(Посміхається.) Мені постійно щось у собі не подобалося. Потім, коли став старшим і впевненіше, навчився сприймати себе таким, який я є. Але відчуття невдоволення, того, що потрібно поліпшити, залишилося.