Тест за допомогою пральної машини. Renault Dokker

Вперше я побачив цю модель на Женевському автосалоні в 2013-му році і зрозумів – ось вона, мрія! Так-так, я віддаю перевагу мріяти про синицю в руці, може бути, тому мої мрії нерідко збуваються. Потужні спортивні автомобілі і могутні позашляховики – це прекрасно, але… мені б впоратися з обсягом родинно-господарських перевезень, а для них як не можна до речі такі автомобілі, як пікапи і мінівени, а також «каблучки». Універсали теж хороші, але замалі.

Мені іноді здається, що, обговорюючи покупку автомобіля, багато людей просто флудят, якщо не сказати прямо, по-російськи – балакають. Їх не транспортний засіб цікавить в першу чергу, а можливість почухати мовою, та ще комусь щось довести. Той, кому потрібно їздити і возити, купує автомобіль, що їздить і возить, а не витрачає час на пусті балачки. Так, важко знайти ідеальну модель, кожна неминуче буде мати недоліки з точки зору власника, змушувати його йти на ті чи інші компроміси. Але давайте хоча б реалізуємо ті переваги, які надала нам покупка. А потім вирішимо, чим її замінити. Якщо потрібен автомобіль для сімейно-дачних перевезень, то універсал явно малуватий, а комерційний фургон – завеликий, але в будь-якому випадку обидва цих типу ТЗ набагато краще підійдуть для поставлених завдань, ніж седан або спортивний дводверний хетчбек, тобто, фатальна помилка виключена.

У нашому сімейному випадку в якості «вантажоперевізника» три з невеликим роки працював «Соболь». З салону був прибраний третій ряд сидінь, у результаті, ми отримали майже шестикубовое простір для поклажі (плюс можливість в далеких подорожах влаштовувати повноцінні спальні місця на підлозі). На жаль, можливості «Соболя» сильно перевершували наші потреби, салон завантажувався під зав’язку вкрай рідко, та й подорожувати вдавалося нечасто. Чи було рішення про купівлю “Соболя” поспішним і помилковим? Можливо, так, але програли ми трохи. Автомобіль виявився набагато менш проблемним, ніж можна було очікувати від твору російського автопрому. Це зайвий раз підтверджує: якщо вас наполегливо разубеждают в доцільності покупки «Соболя», значить, ваш опонент або жодного разу не володів цим автомобілем, або потайки схиляє купити те, що вигідно йому. А то й просто відточує на вас вміння переконувати.

Витрата палива на трасі при максимальних швидкостях, дозволених ПДР, становить не більше 5,5 л на 100 км. В місті він збільшується приблизно до 7,5 л, а середнє значення за підсумками тесту – 6,1 л на 100 км При роботі на холостому ходу взимку дизель «Доккера» нарощує витрати приблизно на 0,1 л за півгодини.

Зрозуміло, в нашому випадку найбільш підходящої покупкою був би «каблучок» або мінівен. Однак популярні французи відпадали з фінансової причини: будь-який з них у гідною комплектації (тобто, як мінімум, з кондиціонером) обійшовся б удвічі дорожче «Соболя». Німецькі моделі були ще дорожче. Ціни на мінівени виявилися взагалі захмарними. Ех, якби Renault Dokker, з’явився на нашому ринку тоді ж, коли він був представлений в Женеві, тобто, в 2013-му, адже саме тоді ми купували нижегородський мікроавтобус…

Ні, я анітрохи не шкодую про вибір, тільки у випадку з «Доккером» ми реалізували б можливості автомобіля повністю (або майже повністю), у випадку ж з «Соболем» їх реалізація точно не перевищила п’ятдесяти відсотків. Власне, математично це підтверджується: три кубометри максимального корисного об’єму у «Доккера» проти шести у «Соболя». Правда, такі вантажі, як клітки для кроликів і збірні комплекти теплиць залишилися за бортом французької новинки.

На платформі «малюків»

Нинішні «каблучки» вже не зовсім точно відповідають своїй назві. Починалися вони з трехобъемных машин: Іж-2715, пізніший (а за рахунком – перший) Volkswagen Caddy. Це були автомобілі, що мали моторний відсік попереду, стандартну для легковиків висоту даху над передніми сидіннями і трохи більш високий кузов-будку ззаду. Зовсім скоро, по мірі розвитку цього типу моделей, висота даху над передньою частиною салону практично зрівнялася з висотою кузова, і це був великий прорив вперед. Тепер додатковий «повітря» всередині можна було використовувати на благо власника, розмістивши над вітровим склом широку полицю. Знайшлося такої полиці місце і в «Доккере», хоча, щодо інших французьких «каблучків», він і коротше, і нижче. Адже створена модель на платформі В0, тієї самої, що лежить в основі Lada Largus і Renault Sandero / Sandero Stepway.

Полку «Доккере» широка, зручна, мрія комерційного вантажоперевізника: сюди зручно класти документи, а також шапку, шарф і рукавички. Більш дрібні предмети проваляться в прорізи, мабуть, виконані в цілях економії пластику. Втім, ці прорізи закриваються знизу сонцезахисними козирками.

Смартфон там розташовувати немає сенсу, йому місце в поглибленні нагорі торпедо. Тут і широко і глибоко, будь девайс, навіть планшет, опинившись на дні, не буде видно водієві. Тут його легко і забути… Але ось уже два безперечних плюса «Доккера» в порівнянні з близьким по платформі, призначенням і ціною «Ларгусом». В останнього з корисними ємностями справжня сутужно.

Панель приладів Dokker запозичив у Sandero (не у Stepway, тобто, без зайвих рисок), перейнявши і недолік: на екран борткомпьютера можна вивести лише один якийсь параметр руху, заради знайомства з іншими показниками доводиться постійно тикати кнопку в торці правого підрульового перемикача. Дуже сподіваюся, що при рестайлінг «полукаблучка», а також Renault Sandero і Lada Xray цей недолік буде виправлений.

На кермі «Доккера» є кнопки, але всі вони відповідають виключно за «круїз» і регулювання обмежувача швидкості. А я-то думаю, чому при натисканні на «плюс» або «мінус» гучність звучання музики не змінюється… Для управління аудіосистемою і підключеним телефоном користуйтеся добре знайомим додатковим «французьким» джойстиком, прикріпленим до рульовій колонці справа. Якщо ви з ним не знайомі, потренуйтеся перед початком руху, освойте його і в поїздках будете легко знаходити потрібні клавіші на дотик.

На тест нам дістався найдорожчий Dokker, дизельний, з мультимедиасистемой, що має сенсорний екран. Теж наша давня знайома з таким автомобілям, як Duster, Sandero, Logan, Lada Xray. Тільки тепер це «комбайн» MediaNav 3.0, втім, з мінімальними відмінностями в дизайні і функціоналі від попередніх моделей. Підключити смартфон? Приєднати флешку через роз’єм USB? Скористатися системою навігації? Все легко і просто, хоча дизайн додатків – на рівні комп’ютерних іграшок початку 2000-х років. Зате пристрій відносно дешеве: при купівлі «на стороні». Порівняйте з китайськими аналогами – ті, можливо, яскравіше і багатше, але дорожче. Я б вибрав штатний варіант.

Посадка в Dokker зручна, на передні сидіння фактично входиш, але одвірок трохи нижче, ніж у Kangoo. Передні сидіння аналогічні моделі Sandero, кнопки включення підігріву знаходяться на зовнішніх пластикових облицюваннях подушок. При необхідності включити підігрів намацати кнопки нескладно визначити, коли його потрібно вимкнути – теж. Але спробуйте надіти на крісло чохол – кнопка зникне під ним, і ніяк інакше. Є й відмінність «доккеровских» сидінь від «сандеровских»: за нахил спинок у новій моделі відповідають обертові рукоятки, а не важелів, які значно зручніше. Між сидіннями так і проситься бокс-підлокітник, але в штаті його немає, але кріплення слабенько, необхідно його посилювати). Зате поруч з таким же, як у Sandero, заднім підсклянником є розетка на 12 Ст.

Ззаду в «Доккере» – стандартний легковий диван, що складається в пропорції 2:1. Ширина салону на рівні нижнього краю вікон – 131 см, трохи. Трьом пасажирам може бути і затісно. При посадці «за мною» простір для колін складає 22 див. Трьох роздільних крісел, поодинці вынимаемых з салону, як у Kangoo, тут немає. Воно і зрозуміло: «середня» модель дешевше. Складаються сидіння у вигляді «книжки», звільняючи поверхню на одному рівні з підлогою багажника і пропонуючи в максимумі трехкубовый (!!) корисний об’єм. У «Ларгусе» стільки корисного простору можна отримати, лише купивши двомісний суцільнометалевий фургон.

Багажник «Доккера» і в номіналі вражає простором. Висота під шторкою 59 см, відстань від підлоги до стелі 121 см, навантажувальна висота – всього 56 см, поріжка ззаду немає. Більше у порядку тесту, ніж у корисливих цілях, ми сімейними зусиллями вантажимо сюди нову пральну машину. Мабуть, тут помістилася б ще одна така ж. Є побоювання, що побутовий прилад може завалитися при русі. Як його закріпити, якщо під рукою немає багажних ременів? З ними було б просто: на підлозі багажника прикріплені спеціальні сталеві петлі. Виходимо з положення, використовуючи штатні задні ремені безпеки: середній і лівий. Ними вдалося оточити і зафіксувати машину. Втім, звичайно ж, вона не звалилася б і без них.

При навантаженні користуємося такою перевагою подвійний задній двері «Доккера», як можливість розкрити стулки на 180 градусів. Це дає мені можливість подрулить на автомобілі впритул до сходів магазину. Механізм аналогічний тому, що застосований в Kangoo. Спеціальні важелі на дверях звільняють направляючі-фіксатори, і ті виходять з отворів, а при закриванні дверей точно потрапляють назад і десь всередині защипуються. Ймовірно, з часом ці напрямні провиснут, але навряд чи скоро.

П’яти передач достатньо

Дизель і МКПП – воістину ідеальне поєднання агрегатів. У «Доккере» передачі перемикаються прямо-таки з задоволенням (важіль – такий же, як у Renault Sandero і Lada Xray). Передач всього п’ять, можливо, знадобилася б і шоста, але гострої необхідності в ній немає. Потужність мотора – всього 90 л. с., здавалося б, скромний показник, проте всі сили доступні вже на низьких і середніх оборотах, так що довго чекати, поки мотор розкрутиться, не доводиться, і динаміка радує. Чи варто звертати увагу на комплектацію з 82-сильним бензиновим мотором? Виключно в цілях економії при купівлі.

Найкраща тяга 90-сильного мотора – в діапазоні від 1500 до 2500 об/хв. Ну просто-таки як у 12-циліндрового магістрального тягача, не вистачає тільки зеленого сектора на тахометрі. Червоного, до речі, теж немає, та й навіщо він? Ви дуже скоро побачите, що при розкручуванні до 3000-3500 об/хв тяга майже не наростає, а вище – ледь не падає. Зелений символ-підказувач часу зміни передач рекомендує робити це при 1800, 2000, або 2200 об/хв. Вибірковість механізму перемикання висока, важіль зручно лежить в руці, але джойстик, як в «каблучку», було б ще краще.

Маневрувати в місті допомагають великі зовнішні дзеркала та парктронік з трьох датчиків. В салонне дзеркало видно, перш за все, широкий стик задніх розпашних дверей. А у тестовій версії в багажнику була натягнута вертикальна сітка, тобто, під внутрішнє дзеркало не було видно майже нічого зовні. Ну а як їздять професіонали на суцільнометалевих «шпильках» і фургонах? Так-так, майже так само, звикайте. Так, за зовсім невеликий час я звик маневрувати на «Соболі» з тонованим заднім «півколом» вікон і датчиками паркування тільки в кутах заднього бампера. Хоча дзеркала у нього були побільше, та ще з додатковими секціями внизу.

Кермо у «Доккера» з гідропідсилювачем, але зовсім легким його не назвеш, прохідні перетини гідравлічної магістралі грамотно прораховані. Оборотів від упору до упору – приблизно 3,2, забагато за сучасними мірками, але не кидатися на цьому автомобілі в різкі повороти! А раптом пральна машина таки впаде? Погано закріплений вантаж може покласти набік навіть магістральну фуру.

Тому переміщаємося на «Доккере» плавно, але не сказати, щоб повільно. На трасі розгін з 80 до 120 км/ч на четвертій передачі відбувається за 9-10, від такого «слабкого» мотора чекаєш гіршого результату. А він зовсім не поганий. Забули про те, що тут передачі перемикаються тільки вручну? Не біда. На п’ятій передачі двигун «підніме» і з 70 км/год, але не нижче.

Круїз-контроль з «реновской» механікою працює в дружній парі, але алгоритм включення складний. Особливо попервах. Спочатку клавіші на центральній консолі вибираємо режим “круїзу” або ліміту швидкості. При виборі «круїзу» розганяємося до потрібної позначки на спідометрі і натискаємо кнопку «+» на лівій спиці керма. Все, автомобіль перейшов у «круїзний» режим. Точно так само, як і при автоматичній трансмісії. При виборі швидкісних значень 100 або 110 км/год зміна передач не потрібно, Dokker обходиться однією лише п’ятою сходинкою в коробці.

Витрата палива на трасі при розумних швидкостях (тобто максимально можливих, згідно ПДР) становить не більше 5,5 л на 100 км. В місті він збільшується приблизно до 7,5 л, а середнє значення за підсумками тесту – 6,1 л на 100 км При роботі на холостому ходу взимку дизель «Доккера» досить інтенсивно нарощує витрати, приблизно на 0,1 л за півгодини.

Якщо динамікою і економічністю Dokker радує, то шумоізоляцією – не дуже. На швидкості близько 100 км/год гул зовні активно наростає. Причому, шумлять не агрегати, а кузов. Шини теж не особливо чути, у тестовій версії вони були нешипованими. Можливо, тому на трасі автомобіль не підкорює курсовою стійкістю, не чіпляється за асфальт. При цьому, він відносно спокійно ставиться до накатаних колій, не нишпорить у них.

Подвійні задні двері «Доккера» можна розгорнути на 180 градусів. Механізм аналогічний тому, що застосований в Kangoo. Спеціальні важелі на дверях звільняють направляючі-фіксатори, і ті виходять з отворів, а при закриванні дверей точно потрапляють назад і десь всередині защипуються.

Система стабілізації на розкатаному снігу активно вступає в роботу тільки при розгоні автомобіля на прямій, душить двигун дуже помітно. Пробую закрутити «Доккер» при включеній системі – електроніка чомусь не поспішає осадити «неправильний» розгін. Відключаю її, кнопка присутній, і автомобіль починає розпускатися сильніше, радіус кола, прохідного зі знесенням передніх коліс, збільшується. Але… через деякий час поряд з палаючим символом відключеній системи починає блимати той, що показує її роботу. Більш того, з набором швидкості обидва символи гаснуть, тобто, електроніка автоматично відновлює страховку водія.

Спіть головою до дверей

Зима розкриває недолік бокових зсувних дверей. Вони активніше примерзають до отворів після мийки, так і просто на морозі. У всякому разі, відкривати їх важче, ніж розпашні. Рекомендується змащувати ущільнювачі спеціальним силіконовим складом.

Салон «Доккера» прогрівається повільно, але, коли прогріється, впевнено підтримує тепло, на ходу воно не вивітрюється. Регулятори «клімату» в салоні – такі ж, як у «Дастере». Кондиціонер включається додаткової маленької кнопкою, але тепер індикатор в ній спалахує, коли пристрій увімкнено, а не навпаки, як було раніше. Порівнюю можливість пристрою спальних місць в «Доккере» і «Соболі». Ні, у французькому автомобілі так привільно не розляжешся, хіба що, по діагоналі, але тоді місця вистачить тільки одній людині, так і для туристського спорядження місця не залишиться. А спати доведеться головою до навстіж дверей задка, так як підлога в напрямку передньої частини автомобіля знижується.

Тобто, для подорожей з «Доккером» доведеться все ж купувати наметом. Може бути, придумати тент, який накривав б задню частину автомобіля з розпашними дверима, відкритими на 90 градусів. Але далеко від укатаних трас вам від’їхати не вдасться. Номінальний дорожній просвіт «Доккера» для нас становить 190 мм, доповнимо цей показник нашими вимірами: просвіт під переднім бампером не більше 160 мм, під пружинами задньої підвіски – лише 130 мм. Правда, задній бампер підноситься над землею на 300 мм, тобто, при маневруванні в місті автомобіль з великим ризиком упреться в бордюр балкою задньої підвіски, а не бампером.

Мені дуже сподобався Dokker. Сподобалася логіка «середньої» моделі, «вистрілив» між універсалом і стандартним «каблучком» і потрапила в ціль. Представляється, що переваги, які вона запозичила у «дорослій» комерційної моделі Kangoo з лишком перевершують цінову різницю «Доккера» і «Ларгуса». Вагомий плюс новинки – зокрема, дизельний двигун, якого в лінійці «Ларгуса» немає. Так що доплата за «Доккер» цілком виправдана.

Автор: Андрій Ладигін